Сенсорне виховання значною мірою визначає загальний психічний розвиток дитини. Тому багато сучасних освітніх методів і технологій ґрунтуються на стимуляції різних аналізаторів. Розвиток сенсорики є базовим і в Монтессорі-педагогіці. Методика, що базується на роботі зі спеціальним сенсорним матеріалом, сьогодні залишається надзвичайно актуальною та ефективною. Про особливості цієї методики ми попросили розповісти фахівців з Монтессорі-педагогіки.
Виховання відчуттів — один з базових принципів системи Марії Монтессорі, що ґрунтується на засадах антропології, фізіології, анатомії та психології. Велике значення сенсорного виховання вчена пояснює тим, що саме з відчуттів починається відображення дитиною дійсності, тобто відчуття є початковим джерелом усіх знань людини про світ і про себе.
Сенсорне виховання (від лат. “sēnsus” — почуття, відчуття) розвиває весь спектр відчуттів дитини.
М. Монтессорі, не лише видатний педагог, а й антрополог, зазначала: у маленької дитини сенсорна сфера далеко не досконала, в результаті чого в її свідомості виникають не зовсім точні образи предметів та явищ навколишнього світу. Саме тому для задоволення потреб дитини в розвитку відчуттів і для дослідження навколишнього середовища вона створила унікальні сенсорні матеріали — своєрідні еталони тих чи інших ознак предметів навколишнього світу.
ОСОБЛИВОСТІ МОНТЕССОРІ-МАТЕРІАЛІВ
У структурі сенсорної зони дошкільного Монтессорі-класу відображено зміст курсу сенсорики. Усі сенсорні матеріали об’єднано в дві групи.
До першої групи — “Прості відчуття” — належать матеріали, що стимулюють розвиток відчуттів, для яких від природи призначені відповідні органи: візуальне відчуття (око), тактильне (шкіра), відчуття слуху (вухо), нюху (ніс), смаку (язик). Друга група матеріалів, яку названо “Комплексні відчуття”, сприяє розвитку відчуттів, у сприйнятті яких задіяно кілька аналізаторів — термічного (відчуття температури), баричного (відчуття ваги, тиску), стереогностичного (здатність упізнавати предмет наосліп) тощо.
Працюючи із сенсорними матеріалами, дитина набуває власний сенсорний досвід.
Результати роботи з сенсорними матеріалами
- Розвиток органів чуття, даних природою.
- Розвиток абстрактного мислення.
- Збагачення активного словника.
- Розвиток творчих здібностей як у процесі пошуку різних варіантів роботи з одним матеріалом, так і в комбінуванні різних.
Сенсорний матеріал — своєрідна абетка якостей і категорій, що допомагає дитині виділити ознаки предметів у чистому вигляді, сприйнявши їх за допомогою органів чуття.
Завдяки Монтессорі-матеріалам абстрактні поняття змогли набути певної форми — матеріалізуватися, тож учена називала свій сенсорний матеріал матеріалізованими абстракціями. Працюючи з різними сенсорними матеріалами, дитина дізнається про такі ознаки предметів, як довжина, ширина, висота, колір, текстура, вага, розмір, форма тощо, а також про геометричні фігури й тіла: квадрат, трикутник, круг, еліпс, трапецію, куб, кулю, призму, піраміду, паралелепіпед тощо.
“Виховання відчуттів готує той фундамент, на якому дитина зможе спорудити якісний і сильний дух”. Марія Монтессорі
Одна з головних функцій сенсорних матеріалів — допомагати розуму дитини сфокусуватися на якійсь певній якості предметів довкілля. Яким же чином можна через низку предметів продемонструвати одну-єдину якість чи ознаку? Для цього цю єдину якість предмета слід виокремити з-поміж усіх інших, тобто треба використовувати предмети, подібні один до одного в усьому, крім цієї єдиної мінливої якості.
Тому, наприклад, усі червоні штанги мають однакову ширину й товщину, зроблені з одного типу дерева і різняться тільки довжиною. В результаті розум дитини “не помічає” жодної іншої характеристики цих штанг, окрім їхньої довжини. Викласти штанги в певному порядку можна лише з урахуванням цієї характеристики, тому розум і фокусується саме на ній.
А от музичні дзвіночки на вигляд однакові (як блискучі металеві гриби на дерев’яних ніжках), і єдиний можливий спосіб розташувати їх у певному порядку — вдарити по них дерев’яним молоточком для визначення висоти їхнього звучання та порівняти з іншими. Зір тут не задіяний — працює тільки слух, бо лише з його допомогою дитина зможе правильно розташувати дзвіночки відповідно до музичної гами або парами, якщо вони звучатимуть однаково.
Сенсорні матеріали Монтессорі — автодидактичні: вони передбачають самоконтроль помилок, завдяки чому дитина почувається незалежною від опіки дорослого. Помилки в роботі з матеріалом можливі тоді, коли дитина ще не дозріла до такої діяльності — або тому, що її органи чуття ще не сприймають різних подразників, або через те, що вона ще недостатньо опанувала механізм певних рухів.
Наприклад, дитина неправильно вставляє циліндри в заглиблення, бо ще не бачить відмінностей між ними, або з тієї самої причини ставить великий кубик на малий, намагаючись побудувати вежу з рожевих кубиків чи кольорових циліндрів. Такі промахи допомагає виявити сам матеріал, оскільки не дає можливості продовжувати помилкові дії. Їх можна виправити шляхом подальшого вдосконалення, тобто на основі тих змін у дитині, що випливають з тривалого та правильного вправляння з матеріалом.
Природна потреба маленьких дітей у русі також задовольняється в роботі з матеріалами сенсорної зони. Велика моторика розвивається під час перенесення матеріалів, а дрібна (рухи кистей рук) під час безпосередньої роботи — маніпуляційних дій з ними.
Як вважають деякі нейропсихологи, дві третини ділянок півкуль головного мозку відповідають за велику моторику, одна — за дрібну. Звідси можна зробити висновок, як важливо розвивати дрібну моторику й диференційовані рухи, що підвищують інтелектуальні здібності дітей. Паралельно розвивається грація, координованість рухів, упевненість дитини у власних діях.
Завдяки відчуттям дитина визначає рух та положення в просторі не тільки предметів, що її оточують, а й власного тіла та його частин.
За М. Монтессорі, дитинство — час формування різних видів психосенсорної діяльності.
Як зазначає Е.Стендінг, біограф і секретар М.Монтессорі, поряд з вихованням спочатку суто чуттєвим (фізіологічним), коли дитина просто обмацує та розглядає предмети, йдуть і вправи розумові — порівняння; отже, із суто сенсорної сфери вправа переходить у психосенсорну. Таким чином утворюється нерозривне коло фізіологічного і психічного виховання: слідом за вдосконаленням органів чуття ще більше вдосконалюються нервові шляхи; правильно й методично виховане відчуття, діючи на нервові шляхи, викличе й більш правильний розвиток самих органів.
ЕТАПИ РОБОТИ З СЕНСОРНИМИ МАТЕРІАЛАМИ
Зв’язок фізіологічного і психічного виховання забезпечується певною послідовністю етапів роботи з сенсорними матеріалами.
Перший етап — ознайомлення, коли дитина, зацікавившись привабливим виглядом матеріалу, обстежує його. Помітивши інтерес вихованця, педагог дає дитині індивідуальний урок-презентацію, показуючи, як правильно працювати з матеріалом. Застосувавши метод спостереження, педагог визначає рівень розвитку вихованця, щоб під час першої презентації створити для нього ситуацію успіху.
У роботі з маленькою дитиною доречно використати прийом контрастів, презентуючи спочатку неповний комплект, наприклад, у випадку зі звуковими (шумовими) циліндрами вибрати з шести циліндрів тільки три: найголосніший, найтихіший і той, що має середній рівень звучання (шуму).
Другий етап — парування, коли дитина має дібрати такий самий екземпляр з іншого комплекту матеріалу. У паруванні звуків (шумів) працює слух, різні парні шуми мають кольорове маркування. У роботі зі зразками тканин спрацьовує тактильне відчуття. Спочатку доречно використовувати зразки тканин однакових розмірів та кольорів, щоб відмінність їх текстур відчувалася шкірою долонь. Допоміжний контроль за паруванням зразків тканин здійснює педагог.
На третьому етапі, коли дитина набуде чуттєвого досвіду сприйняття ключової якості, притаманної матеріалу, педагог презентує так звані номенклатурні уроки — уроки називання, коли чуттєвий образ закріплюється словом-назвою. Такий спосіб збагачення словникового запасу дитини новими поняттями й термінами відрізняє Монтессорі-педагогіку від традиційної.
“Такі уроки називання проводяться лише після того, як дитина ознайомиться з матеріалами та набуде певного досвіду. За дотримання цієї умови уроки називання — остання ланка, якої досі бракувало. Вона дає дитині змогу виражати свої думки чітко й зрозуміло,” — наголошує Е.Стендінг.
Наступний етап роботи з сенсорним матеріалом — створення серіаційних рядів, коли дитина, фокусуючись на ключовій якості матеріалу, вибудовує серію предметів у напрямку більшого (меншого) прояву якості. Наприклад, виставляє низку звукових (шумових) циліндрів від найголоснішого до найтихішого або навпаки. Це — зручний момент, аби збагатити активний словник дитини порівняльними ступенями прикметників: голосніший — тихіший, найголосніший — найтихіший.
Поступово сприймання тієї чи іншої ознаки або якості навколишнього світу стає в дитини таким досконалим, що вона починає бачити прояви цієї якості в довкіллі без асоціації з матеріалом-еталоном — так виробляється здатність до відкриття.
“Діти віком від трьох до п’яти років працювали з кольоровими дощечками і після цього зауважували: “Подивися, небо блакитне!” або: “Твоє блакитне плаття такого самого відтінку, як і квіти в сусідній кімнаті”. Так само діти, які працювали з геометричними вкладками, несподівано виявляли, що навколишнє середовище сповнене кіл, прямокутників, трикутників тощо. Вони змогли зрозуміти це завдяки здатності їхнього розуму виділити “основні характеристики форми”... і побачити в інших подібних предметах це “універсальне поняття”, — згадує Е. Стендінг у своїй книзі про М. Монтессорі. — Те саме відбувається і з іншими сенсорними матеріалами: вони стають “ключами від Всесвіту”, відкриваючи дітям нове й глибше розуміння об’єктів зовнішнього світу. Нашим малюкам здається, що вони безперервно роблять відкриття у світі, де вони живуть, яким би тісним він не був, отримуючи від цього безмежну насолоду”.
“Дидактичний матеріал захоплює жадібні дитячі руки і через ці руки розплющує ширше й правильніше їхні очі. Наші сенсорні матеріали є своєрідним керівництвом для спостереження, оскільки вони систематизують відчуття: кольори, ноти, шуми, форми і розміри, тактильні відчуття, запахи і смаки. Вправляючись із дидактичним матеріалом як засобом для загострення відчуттів, дитина знаходить у ньому й конкретний розумовий зміст”.
Марія Монтессорі “Вбиральний розум дитини”
Можна навести й інші приклади.
- Попрацювавши з червоними штангами та ознайомившись з поняттям довжини, діти визначають лінійні розміри предметів.
- Навчившись розрізняти теплові відчуття від теплових табличок, виготовлених з дерева, металу, каменю, скла, корку та повсті, дитина торкається долонями або стопами ніг підлоги з лінолеуму, паркету, ковроліну, керамічної плитки тощо.
- Малюк учиться із заплющеними очима визначати напрямок звуку, а також те, який предмет — дзвіночок, барабан, брязкальце, долоні тощо — видає той чи інший звук.
Помилка — вважати матеріали Монтессорі статичними, такими, що не збуджують уяву дитини, обмежують її творчість. Навпаки, розвиток творчих здібностей — одна з цілей Монтессорі-педагогіки, яка обов’язково має спиратися на певне підґрунтя. Як правило, малюк набуває здатність створювати щось принципово нове водночас зі здатністю робити відкриття.
Вивчення сенсорних ознак предметів, яким займається дитина день у день і місяць за місяцем, природно створює досить надійну й широку базу для її подальшої вищої ментальної життєдіяльності.
Завершити статтю хочеться висновком, який зробив Е.Стендінг після 30-річної співпраці з
М.Монтессорі: “Наші діти істотно відрізняються від інших. Образи їхньої уяви виразніші... Усі поняття мають чіткі відмінності — все розкладено по поличках, класифіковано, упорядковано — кожне на своєму місці, як у будинку, де панує ідеальний порядок. Кожен образ, здобутий із зовнішнього світу, відразу знаходить своє місце в цьому організованому розумі. Уявіть собі, що означає з дитинства мати розум, у якому образи та поняття впорядковані! Тільки подумайте, яке значення це має для подальшого розвитку! Одне слово, це — “діти нашої мрії”, які вже зробили перші кроки шляхом творення свого розуму”